Шкода, що жарко

90

Отже, добігає кінця перший місяць літа, погода тримає курс на стабільну спеку. Тут і починаються задолбашки певної кількості людей, включаючи і мене.

«Сонечко-тепло-добре! А ти чого не радієш, окаянна?» — це знайомі і колеги. Не радію. Та не буду. Я на дух не переношу спеку по ряду причин. Півгодини при температурі вище 26 за Цельсієм — і моя консистенція нагадує медузу. Запаморочення, нудота, слабкість. Додамо відчайдушно відблисками окуляри — отримаємо плями перед очима і хвору голову (лінзи — річ хороша, але жодного разу не панацея: по-перше, немає можливості змінити їх в разі чого, а по-друге, вони не всім підходять в принципі). Зрозуміло, більшу частину літа я старанно ховаю свою тлінну тушку в приміщеннях або виповзаю не далі роботи магазину. І взагалі, може, я гриб і дощ люблю?

«Он, дівчата йдуть засмаглі, в коротких спідничках — приємно подивитися. Не те що ти, бліда неміч», — це вже родичі. Ідіть на фіг. У мене товста в’яла лінива дупа, яку ніяк не привести в порядок. І деформовані травмою ноги, які періодично видають набрякання і набрякання суглобів. Які до плесневелой фрикадельке короткі спіднички? Дорогий слюнопускатель, підтримує точку зору, що ти сам хочеш на це дивитися? От я теж не хочу. Навіть (і тим більше) в дзеркалі. І бліда, ага. Бо подобається, а також дивись пункт вище. Солярій? До фрикадельок. В цю бліду пику вбухано чимала кількість зусиль, і найменший натяк на засмагу витравлюється як тільки можна. Подобається мені.

Ну і наостанок моє улюблене від тих же родичів і частенько від друзів: «Що ти у своєму місті пилом дихаєш? Поїдь в село, на свіже повітря, на природу. Зовсім вже обленилось інтернет-покоління. Давай з нами, шашлики, ліс, річка поруч, дача пустує!» Думка-то, в принципі, хороша… Тільки, на жаль, до купи, я алергік. І один з алергенів — якась польова травичка, яка є майже в кожному селі, але не потрапляє у місті. Останній виїзд за межі міської межі на пару годинок (до родичів за овочами) закінчився там, що я вже три тижні жру таблетки і мажусь всякої гидотою, намагаючись хоч якось заглушити виповз здоровенними лаптами дерматит з кистей рук, ліктів і гомілок. Шкіра лопається, більше нагадує рогові нарости, іноді з кров’ю. Болить і свербить. І огидно виглядає, особливо на пальцях. Так, для того, хто працює з людьми, — це критично.

Взагалі, всі подібні домагання і окремо дратують. Але коли це все накладається один на одного — хочеться прикинутися тарганом і уползті за шафу, де вже точно темно, прохолодно і немає зелені.

Дякуємо тільки тим, хто звик, на перекурі ділиться тенечком, не тягне на чергову природу і погоджується або посидіти в кафешці і вдома, або перенести прогулянку на більш приємну температуру. А решта мозгоковырятели — набридли. Годуйте на річках комарів і ловіть теплові удари самі, з подальшим переказом сметани і кефіру. А я краще вдома окрошечки холодненької наверну. Літо.