Смуга 2¾

91

Кожен робочий день я двічі йду однією і тією ж дорогою: вранці — на роботу, ввечері з роботи. По тротуарах. За тим самим доріжках, які призначені для пішоходів, яким я і є. Раніше я долала те ж відстань на автобусі, за півгодини вистоюючи в пробці з іншими такими ж нещасними на кілометровому відрізку. І дуже здивувалася, коли з’ясувалося, що дорога пішки і на наземному громадському транспорті (якихось десять зупинок) займає один і той же час — трохи менше години. Причина — пробка. А, як говориться, якщо не видно різниці, навіщо платити більше? І адже як вдало вийшло, що саме вздовж того відрізка, де щоранку незмінно товпляться автомобілі упереміж з автобусами, пролягає особливо широкий і зручний тротуар. Між іншим, відокремлений від проїжджої частини не менше широким газоном і спеціальним огородженням.

Практично щоранку знаходиться який-небудь «найрозумніший», який вважає нижче своєї гідності стирчати в пробці разом з іншими «убогими» і в обхід усіляких ПДР лізе на тротуар. Ти найрозумніший, можеш скільки завгодно моргати мені в спину фарами — очей на потилиці, хвала батькам, у мене немає. Звичайно, я бачу світло твоїх фар на асфальті. Але я не зобов’язана його бачити, йдучи по тротуару, бо його там просто не повинно бути. Як не зобов’язана і озиратися через кожні дві хвилини, щоб подивитися, чи не наїжджаєш ти мені на п’яти. Тебе там теж не повинно бути. І я не зобов’язана відходити на брудну (слизьку, незручне, так просто несимпатичну особисто мені — вибери потрібний варіант) узбіччя, щоб тебе пропустити. Тому я буду йти далі, як і йшла, — строго по центру. Ти можеш навіть посигналити, якщо вистачить нахабства. Я в навушниках, я тебе не почую. І навіть якщо почую… ну, ти зрозумів, так?

Ти насправді вважаєш себе розумнішим за тих, хто горнеться поруч у пробці? Або у тебе дружина народжує, і кожна секунда на рахунку? Тоді плодючості твоєї дружини можна тільки позаздрити: не кожному дано народжувати ежеутренне рівному в один і той же час. Та й на цей випадок є варіанти: виклич швидку, вийди з машини і поясни мені ситуацію… А поки з почуття солідарності з тими, хто змушений вставати на годину-півтори раніше, щоб дістатися до місця призначення вчасно, хто кожен день стирчить в багатокілометрових пробках, хто давиться в переповненому метро, кинувши свій автомобіль де доведеться, так просто з почуття вселенської справедливості — я тебе не пропущу. Ти задовбав.